Вуйко йшов до свеї ґражди. Вибирав цей шлях він завжди
Після зустрічей із кумом,
Коли у шинку, що за клюбом
Багацько випивали самогону
Разом із пивом для розгону.
Отож, набравши свою міру,
Додому вуйко плентався допіру.
Нога його вже в ліс вступила,
Хоч на плече голівоньку хилило,
Та наш Герой все прямо йшов,
Бо пам’ятав, звідкіль прийшов.
Аж раптом видить жабу при дорозі:
Сидить в траві, скакать не в змозі,
В очах сльоза бринить сумна,
До ґазди жаба промовля:
«Ой, вуйку милий, поможіте,
З собов мене ви заберіте,
Бо тутка страшно так і зимно,
А серед ночі ніц не видно.
Возьміть мене, в кишеню положіть
І будем в дружбі разом жить».
Ну, вуйко троха здивувався,
Гикнув два рази – ледь не всцявся.
Подумав: «Це – не білочка, а жаба.
Та ще й говорить сила вража».
І вирішив її з собою взяти,
Щоб дома жінку здивувати.
Отож тепер їх двоє у дорозі.
А жаба відігріла свої нозі,
В кишені добре їй, комфортно:
«Ех! Буде жизнь тепер вольготна!»
Та не пройшли й дві сотні метрів,
Як знову голос чути з нетрів,
То інша кумкає зелена жаба:
«Візьміть з собою, прошу пана.
Втомилось тутка я сидіти,
Мені би в хаті жити і радіти…»
А тут з кишені жаба хутко:
«Пішла ти на х..! Правда, вуйку?»
- в комплект ... кто помнит тот поймет
